Книжка "Українське народознавство" була написана в 1992 році. В роки незалежності України вона була першою спробою підручника з українського народознавства для студентів технічного вузу, в якому я тоді працювала. Однак шлях п до читачів виявився надто довгим, бо книжка побачила світ лише в 1995 році. Видавці (вид-во "Зодіак-ЕКО") надто боялися, що "радянська влада повернеться" і не поспішали готувати її до друку, затримавши вихід "Українського народознавства" аж на два з половиною роки.
Матеріали до книжки я ретельно збирала у перші роки незалежної України з багатьох джерел, тоді ще "заборонених". Скільки давно забутих праць пригодилося "видобувати" з бібліотечних "спецхранів"! Це стосувалося і книг українського етнографа та антрополога Хведора Вовка, і фольклористів М. Сумцова, П. кубинського, і слов'янознавців П. Шафа-рика, Ю. Венелина, і археолога В. Хвойки, і психолога Д. Овсянико-Кули-ківського, не кажучи вже про книги ідеолога українського націоналізму Д. Донцова. Нині чимало цих праць уже перевидані і стали доступними широкому загалу читачів.
Як би там не було, а 25-тисячний наклад мого скромного підручника, виданого у вигляді товстої брошури, поступово розійшовся в Україні та за її межами. Я отримала багато листів, відгуків, прохань перевидати книжку в кращій обкладинці та на кращому папері. Були й критичні зауваження до змісту, мовляв, авторка не подає посилань у тексті, хоча список використаної мною наукової літератури додавався у кінці книги. Оскільки я писала цю книгу насамперед як підручник, тому й не ставила за мету переобтяжувати його надто докладними науковими посиланнями.
Нині, коли трапилася нагода перевидати книжку вдруге, я зробила чимало доповнень і наукових посилань. За сім років мої наукові знахідки, звичайно, поповнилися фактами, які дали змогу по-іншому подивитися на ті чи інші явища нашої минувшини. Про це я відверто написала у другому виданні.
Розділ про походження українського народу значно доповнений науковими посиланнями з врахуванням найновіших українських видань. Багато моїх суто інтуїтивних здогадів, висловлених у першому виданні, нині підтверджується офіційною історичною наукою, в чому читачі зможуть переконатися з використаних мною джерел. Найбільше доповнень і змін зазнав розділ про духовну культуру, особливо українську міфологію. Досить довго саме ця ділянка нашої етнорелігії була "білою плямою". Нині стає все очевиднішим непересічне значення міфології у нашому житті. Це стосується не тільки необхідності творення власного національного міфу — це також важлива умова збереження етнічної самоідентифікації народу в умовах глобальної загрози.
За останнє десятиліття у нашому житті відбулося багато змін. Ми освоїли кібернетичний простір, діставши доступ до якнайширшої інформації через Інтернет. Постало питання: чи виживе книга взагалі? Чи потрібна бібліотека в нашому традиційному уявленні? Чи стане людина кращою, отримавши те, з чим неспроможна справитися її психіка? Ми вступили в третє тисячоліття нав'язаних людству "універсальних цінностей", які можуть поглинути не тільки національні культури, але й саму людину, перетворивши її на безликого і безвольного біоробота. Такими істотами буде легко керувати з "єдиного всеземного центру". Та глобалісти не хочуть знати, що, крім матеріальних багатств, є щей вищі цінності — природні людські якості, які не можна купити ні за які гроші. Вони не хочуть помічати, що гряде епоха Великого розділення. Це розділення матиме на увазі насамперед природжену якість. Люди будуть гуртуватися за спільними ідеями і спорідненими поглядами, традиційними звичаями і тим, що притягує собі подібних. А це можливе лише на природних засадах національного, тобто кровноспорідненості етносу. В цьому єдиний порятунок людства.
Одночасно з упорядкуванням за принципом спорідненості, буде відбуватися відчуження всього невластивого даній спільноті. Сильна здорова нація здатна відторгнути від себе все чуже і нездорове. Розпадатимуться ті об'єднання, які не можуть триматися в силу своїх внутрішніх суперечностей (відмінностей способів мислення, стилю життя і розуміння цінностей). Такі закономірності життя суспиьства на новому щаблі його існування.
Я висловлюю щиру вдячність моїй мамі Марії Іванівні Лозко, яка спонукала мене до цієї праці, а також друзям і однодумцям, які своїми дослідженнями і порадами допомагали мені в роботі над книгою: письменнику Івану Білику (за відкритий ним напрямок у вивченні українського етногенезу), етнохореографу Анатолію Богороду (за консультації про народний танець), історику Павлу Тулаєву (за запропоновану модель світу рослин і тварин у вигляді Священного Дерева), а також редактору Світлані Барандич за допомогу в підготовці книги до друку.
Український етнос нині творить свою власну альтернативу світовому монстру. А це можливо лише на основі перевірених тисячоліттями етнічних цінностей. Отож, ця книжка хай буде моїм скромним внеском у майбутнє рідного українського народу.